Прийоми та засоби формування правових знань у школярів. Класифікація умінь. Методика формування навичок та умінь на уроках правознавства

Істотною ознакою правових понять є регулюючий вплив на по ведінку людей. За допомогою правових норм держава встановлює: що можна робити (норми-дозволу), що потрібно робити (норми-припису) і чого не можна робити (норми-заборони). Будь-яке пра вове поняття - право, норма права, правові відносини, правопору шення, адміністративна провина, юридична відповідальність, трудовий договір, цивільна правоздатність - неминуче містить у собі правову характеристику дійсності. У широкому розумінні специфіка правових понять допускає роз криття таких ознак, як економічний зміст, політична спрямованість, моральний зміст і юридичне значення. Економічна характеристика правового поняття констатує охорону державної та особистої влас ності громадян, регулює виробництво. Політична спрямованість по казує цінність права як соціального явища. Моральний зміст пра вового поняття розкривається в повній відповідності права моральним нормам нашого суспільства. Юридичне значення правових понять характеризується за допомогою галузей права, до яких в Розкриття істотних ознак правових понять відіграє важливу роль у формуванні правового світогляду учнів, їхнього ставлення до норм права й правопорядку як до особистісної цінності. Однак цими оз наками не вичерпується соціальна цінність змісту правових понять. Правовий розгляд суспільних явищ, які характеризуються право вими поняттями, сприяє глибокому пізнанню дійсності методом виділення й дослідження істотних її сторін. Засвоєне поняття вис тупає як певна правова й соціальна реальність, від якої воно не може бути відділено. У педагогічній і психологічній літературі є чимало робіт, що роз кривають основи вивчення наукових понять. На основі цього можна виділити такі елементи (етапи) у формуванні наукових понять: чуттєво-конкретне сприйняття, виявлення загальних істотних влас тивостей спостережуваних об'єктів, абстрагування, визначення, уточнення й закріплення у свідомості їх істотних ознак, установ лення зв'язку певного поняття з іншими (раніше засвоєними), за стосування їх у вирішенні завдань творчого характеру, збагачення поняття, вторинне (більш повне визначення), опора на це поняття при засвоєнні нового, нове збагачення поняття, установлення нових зв'язків даного поняття з іншими. Всі поняття курсу правознавства можна поділити за трьома ознаками: за ступенем узагальнення (окремі, загальні); за змістом (оскільки, крім правових, у курсі багато морально-етичних, філо софських, економічних та соціологічних понять); за рівнем обіз наності учнів (відомі, маловідомі, невідомі). Остання класифікація не менш важлива, ніж перші дві, оскільки від рівня володіння по няттями безпосередньо залежить зміст і тривалість роботи з ними (маловідомі та невідомі категорії вимагають більш ґрунтовної під готовки вчителя та учнів). Розкриття та визначення окремих понять курсу вичерпується одним уроком (чи навіть його частиною). Зокрема поняття «спад щина», «заповіт» висвітлюються під час вивчення теми «Основи спад кового права»; « Кабінет міністрів »; «міністерства» - теми «Уряді центральні органи виконавчої влади». Робота з поняттями «дізнан ня», «попереднє (досудове) слідство» проводиться на уроці з теми «Правоохоронні органи та адвокатура» тощо. Інші більш складні та загальні поняття мають наскрізне про ходити через низку уроків, а їхні ознаки - розкриватися на ґрунтовному і більшому за обсягом навчальному матеріалі. Так, поняття «основні права, свободи та обов'язки громадян» розкривається на основі навчального матеріалу третього розділу курсу; «правопору шення», «юридична відповідальність» - на основі матеріалу четвертого. І нарешті, найбільш загальні поняття проходять через матеріали усього курсу, а їх зміст і ознаки розкриваються за допомогою усього навчального матеріалу. До таких насамперед належать поняття «держава» і «право» (провідні у курсі), «правова держава», «грома дянське суспільство», «свобода», «рівність» тощо. Загальну характеристику понятійному апаратові курсу дає прог рама і, зокрема, пояснювальна записка до неї. У ній також визна чено найважливіші категорії тем і тематичних блоків. Проте в цілому про насиченість курсу поняттями, їх розташування, передбачену ло гіку розкриття і, відповідно, методику формування можна судити лише на основі підручника, а ще краще — повного методичного ком плекту. При цьому доцільно враховувати особливості понятійного апарату курсу правознавства. По-перше, курс насичений поняття ми різного ступеня узагальнення і новизни, і це - за умови обме женості навчального часу. По-друге, поняття в навчальному мате ріалі розподіляються досить нерівномірно. Саме ця обставина і має враховуватися під час тематичного планування курсу. На вивчення складних тем, насичених новим теоретичним матеріалом, слід від водити більше навчального часу. Роботу з формування понять за ланцюжком «фактичний мате ріал — узагальнення — формування поняття» можуть також усклад нити не досить вдалі, а інколи й суперечливі визначення у навчаль ній літературі. Подекуди автори посібників поширюють у тексті не лише власне розуміння проблеми, а й звичний категоріальний апа рат, і тоді в навчальному матеріалі поняття, що невідомі школяру (або сформовані на побутовому рівні), вживаються довільно. У ре зультаті ці терміни та поняття немовби «провисають» і залишають ся для учня лише абстракцією, якщо тільки вчитель не компенсує цю прогалину (найчастіше такі терміни вживаються під час виз начення основних понять теми). Готуючись до уроку, вчителю слід не лише визначити та випи сати для себе найважливіші поняття теми, а й врахувати ступінь їх узагальненості, новизни, з'ясувати попередні знання учнів, які знадобляться для формування понять. Навіть завдання на повто рення раніше вивченого матеріалу треба давати з урахуванням необ хідної фактологічної бази, що допоможе засвоїти нові поняття на наступному уроці. У плані-конспекті уроку не зайвим буде скласти таблицю, де в першій графі будуть записані всі поняття теми, у дру гій - ступінь їх відомості, новизни для учнів; у третій - ступінь уза гальненості (оскільки робота із загальними поняттями проводиться на кількох уроках); у четвертій слід зафіксувати попередні знання школярів, на які можна спиратися, формуючи поняття; і нарешті, у п'ятій - завдання на повторення. Залежно від ступеня загальності понять робота з їх формування (розкриття та поглиблення змісту) може проводитися протягом уроку, серії уроків або всього курсу. Проте незалежно від тривалості її можна поділити на три етапи. На першому етапі вчитель акти візує попередні знання школярів, необхідні для формування певного поняття (причому не лише фактичні, а й теоретичні). На другому етапі вони доповнюються, поглиблюються — йде узагальнення знань аж до формування поняття і формування його наукового (не побу тового) визначення. Оскільки сформоване поняття не є самоціллю, на третьому етапі передбачається практичне і теоретичне його вико ристання: переосмислення в новій системі знань старих уявлень, наприклад, (про шлюб, сім'ю, громадянство, права дітей), а також переосмислення на основі засвоєного поняття попередніх знань, здо бутих на уроках історії. Сформовані поняття використовуються та кож як база для усвідомлення та розуміння більш складних і за гальних (чи окремих) категорій. Слід зазначити, що використання понять є одночасно і їх апробацією, під час якої зміст поняття пог либлюється, розширюється і набуває нових рис. Саме тому цей про цес і є завершальним етапом у формуванні категорії. Поділ навчальної роботи з формування понять на три етапи має умовний характер. На практиці вони настільки взаємопов'язані, що у чистому вигляді їх виділити доволі складно. Проте кожний з них обов'язковий, а дотримання наведеної схеми роботи - запорука ефективності засвоєння категорій. У досвідченого викладача мето дика роботи з поняттями, як правило, доведена до автоматизму. А вчителю, який починає викладати теоретичний курс правознав ства, варто врахувати під час підготовки до уроку кожну дрібницю. Так, при вивченні теми «Національно-державний устрій України» програмою і підручником передбачено засвоєння близько двадцяти правових понять, а саме: «державний устрій», «унітарна держава», «державна територія», «територіальний устрій», «автономна рес публіка», «національний устрій» і «державна мова» тощо. Хоча біль шість із них вузькі, а половина — частково відомі, кожне вимагає пояснення, кожне може бути засвоєне лише за умови дотримання всіх трьох етапів формування понять (підведення фактичної бази; узагальнення, формулювання і визначення поняття; його викорис тання). Усвідомлене й ефективне засвоєння учнями понять курсу пра вознавства залежить від методів, які використовує вчитель при їх формуванні. Головною умовою результативності цієї роботи є ак тивна пізнавальна діяльність школярів, яка здійснюється у процесі розповіді, бесіди, створення проблемних ситуацій, а також під час самостійної роботи з документами. Найбільш поширеним і водно час ефективним методом організації активної пізнавальної діяль ності школярів у процесі формування понять є бесіда з постановкою логічних завдань різного ступеня складності та створенням право вих ситуацій. Саме у процесі такої бесіди можна спиратися на влас ний досвід, на факти й узагальнення, засвоєні під час вивчення ін ших шкільних дисциплін. А ось характер бесіди - індуктивний чи дедуктивний - залежить від співвідношення між знаннями, які вже є в учня, і тими фактами та узагальненнями, які належить засвої ти, вивчаючи курс правознавства. І практика викладання, і спеціальні методичні дослідження свід чать, що головну роль у формуванні понять відіграє індуктивний метод. Його суть полягає у виведенні загального положення з ряду одиничних фактів або у мобілізації попередніх знань учнів, вико ристанні нового матеріалу, здійсненні на цій основі логічних уза гальнень і визначенні понять. Проте визнання пріоритету індук тивної бесіди у формуванні понять зовсім не виключає можливості застосування методу дедукції. Суть його в цьому випадку полягатиме у підведенні під уже сформульоване теоретичне положення бази фактичних даних дещо вужчих понять, що розкривають зміст за гальної категорії, підтверджують її визначення. Слід додати, що при формуванні понять методи індукції та де дукції настільки взаємопов'язані, що на практиці їх важко розмежувати. Це, зокрема, пояснюється тим, що у процесі індуктивної бесіди на третьому етапі формування поняття (коли здійснюється його апробація) воно використовується і для вивчення нових понять, нових теоретичних положень. Саме на цьому й ґрунтується навчаль ний метод дедукції.

Фронтальна, групова та індивідуальна робота на уроці правознавства

Рівень підготовки фахівця в педагогічному ВНЗ вимагає актив ної роботи і вміння застосовувати на уроках правознавства фрон тальну, групову та індивідуальну роботи. Це в свою чергу дасть змо гу говорити про ефективність правового навчання. Учитель правознавства повинен поєднувати ці форми^роботи на своїх уроках. Із частиною класу вчитель працює фронтально, роз повідаючи матеріал, ставлячи запитання та отримуючи відповіді на них від двох-трьох учнів. Звичайно, ця форма роботи на уроці дієва, але не зовсім ефективна, оскільки інша частина класу участі в роз мові «вчитель - учень» не бере. Ніхто не заперечуватиме, що працювати на уроці мусить увесь клас. Тому, знаючи особливості кожного учня класу, вчитель під час уроку правознавства може у перші дні навчання розбити клас на групи, заздалегідь підготувавши для кожної з них самостійні зав дання. Треба наголосити, що ці завдання повинні мати не лише письмовий характер. У них може подаватися як обов'язковий ма теріал для уроку, так і питання для поглибленого опрацювання те ми залежно від здібностей кожного члена групи. Будувати таку ро боту з групами можна майже з усіх тем програми курсу. Звичайно, група не повинна працювати над одним завданням цілий урок. Піс ля виконання завдання і через певний (встановлений) час учитель з частиною групи може працювати фронтально, а та частина класу, з якою вчитель раніше працював фронтально, починає працювати в групі. Ці зміни повинні чергуватися протягом усього уроку, вра ховуючи й індивідуальну роботу з учнями. Як ефективно побудувати індивідуальну роботу з учнями на уро ках правознавства? Усі вчителі в школі стикаються з нерівними здібностями учнів свого класу. Є сильніші учні, які швидко опа новують матеріал запропонованої вчителем теми. Є такі, яким пот рібен час і певні зусилля, щоб засвоїти матеріал, і є учні, яким пот рібно докладати максимум зусиль при вивченні теми. З усіма цими категоріями учнів учитель правознавства мусить працювати інди відуально. Секрет ефективної роботи полягає в тому, що кожній категорії слід добирати завдання відповідно до розумових здібностей. Тоді процес оволодіння тією чи іншою програмною темою буде значно простішим, а учні із задоволенням розв'язуватимуть підіб рані вчителем завдання. Насамкінець зазначимо, що усі ці форми роботи на уроці вчитель повинен чергувати і застосовувати їх як єдине ціле в навчальному процесі при викладанні курсу правознавства в школі.

Завдання для індивідуальної роботи

1. Охарактеризуйте шкільні та позашкільні форми вивчення правознавства, класні та позакласні форми навчання. 2. Обґрунтуйте ефективність позакласного навчання правознавству. 3. Спробуйте розробити план позакласної роботи з правознавства. 4. Назвіть та охарактеризуйте форми позакласної роботи з правознавства.

Позашкільні форми вивчення правознавства. Роль учителя правознавства в структурі позашкільного вивчення предмета

Не менш важливою є позашкільна робота з правознавства. Хоча вона і не проводиться на базі школи, однак участь учителя правознавства в цій роботі теж відіграє велику роль. Важливо, що цей вид роботи є частиною структури освіти і спрямовується на розви ток здібностей, талантів учнівської молоді, задоволення їхніх інте ресів, духовних запитів і потреб у професійному визначенні. Варто зазначити, що позашкільна освіта реалізується через сис тему навчальних закладів, сім'ю, трудові колективи, громадські організації, товариства, фонди і ґрунтується на принципі свободи вибору типів закладів, видів діяльності. Як правило, позашкільна робота з правознавства проводиться на базі позашкільних навчальних закладів, до яких належать: палаци, будинки, центри, станції дитячої, юнацької творчості, учнівські та студентські клуби, біб ліотеки, оздоровчі та інші заклади. Відповідно до законодавства України, держава забезпечує умови для здобуття учнями і молоддю позашкільної освіти. Спробуємо охарактеризувати кілька форм позашкільної роботи з правознавства. З метою запобігання (профілактики) дитячої зло чинності, профорієнтації старшокласників та популяризації власної діяльності правоохоронні органи для проведення занять на власній базі залучають учнівську молодь. Однією з поширених форм позашкільного навчання з правознав ства на базі правоохоронних органів є гуртки «Юних інспекторів руху». Під час роботи в цих гуртках фахівці навчають дітей не лише правилам дорожнього руху, а й зразковій поведінці на вулиці. Те матика занять розширюється до вивчення найважливіших розділів галузей права. МВС України роботу з учнівською молоддю не зво дить лише до епізодичних занять, а формує систему правового вихо вання учнів у межах районів, областей, всієї України. Результатом навчання на базі правоохоронних органів часто стають змагання на зазначених вище рівнях. Учні з вищою успішністю за участь у роботі цих гуртків та змаганнях заохочуються таким чином: від вручення грамот до вступу до ВНЗів, які є в підпорядкуванні цих міністерств. Подібні заходи проводять на своїй базі Міністерство з надзви чайних ситуацій («Юні пожежники», «Юні друзі пожежників»), Державна прикордонна служба («Юні прикордонники»), Державна митна служба, Державна податкова служба тощо. Саме вчитель правознавства мусить налагоджувати зв'язки з відповідними компетентними органами свого району й сприяти від відуванню учнями таких гуртків, оскільки вони передбачають зміс товне навчання та виховання дітей у дусі поваги до закону. Учні в цікавій формі та у невимушеній обстановці під час проведення різ них заходів на базі правоохоронних органів закріплюють і поглиб люють вивчення навчального матеріалу з правознавства.

Шкільні та позашкільні форми вивчення правознавства.

Викладаючи курс правознавства, вчителю необхідно застосовувати різні форми та методи навчання. Окрім традиційних уроків, слід використовувати шкільну лекцію, ділові ігри, організовувати роботу з текстами нормативно-правових актів. Для вироблення на вичок аналізу доцільно пропонувати учням юридичні задачі, обго ворювати відомі ім' я з власного життєвого досвіду, з творів літератури та мистецтва ситуації правового характеру, слід звертатися й до публікацій засобів масової інформації. Важливу роль у процесі нав чання відіграє й позакласна та позашкільна робота. Правове навчання учнів проходить у школі, на позакласних за ходах, поза межами школи. Всюди учитель правознавства повинен відігравати провідну роль. Позакласне та позашкільне навчання поглиблює й доповнює той обсяг знань, який учні отримують на уроках правознавства. Позакласне навчання організовується в позаурочний час і тому не є обов'язковим для усіх школярів. Зміст позашкільного навчан ня визначається основними інтересами учнів, які у свою чергу фор муються під впливом учителя. Ефективність позакласної роботи навчання учнів праву залежить під цілого ряду обставин, особливо від чіткого планування. При роз робці плану слід враховувати й основні вимоги до нього: план повинен доповнювати ті завдання, які постають під час навчання праву на уроці; повинен враховувати інтереси дітей; мусить бути послідовним; - має відповідати фізіологічним особливостям учнів. Можна виділити кілька форм позакласної роботи з правознав ства, зокрема такі: факультатив, гурток з правознавства, наукове товариство, екскурсія, читацька конференція, бесіда, диспут, усний журнал, перегляд кінофільмів. Методику створення та реалізації найбільш поширених форм по закласного навчання з правознавства спробуємо подати й ми. Роз почнемо із факультативу з правознавства. Факультативні заняття — це не копія уроку, але вони включають у себе багато його елементів. Виділяючи насамперед факультатив, слід зазначити, що він не іден тичний позакласній роботі, хоча має з нею багато спільного. Фа культативні заняття з правознавства повинні поглиблювати знан ня учнів, формувати в них наукові погляди, розширювати кругозір, створювати сприятливі умови для підготовки учнів до наступної освіти і вибору майбутньої професії. Варто зауважити, що факуль тативні заняття з правознавства вчитель мусить будувати за прин ципом добровільності, що має на меті задовольнити особистий ін терес школяра до предмета. Яким чином можна визначити ступінь інтересу учнів до факультативу? Можна зробити це за допомогою бесіди з учнями. Узагальнивши її результати, учитель мусить про думати зміст курсу, дібрати методичні прийоми і форми занять. Готуючись до проведення факультативу, вчитель передусім по винен вирішити питання про те, як часто проводитимуться занят тя: двічі на тиждень по одній годині чи один раз дві години. Тільки після цього можна приступати до планування курсу, враховуючи інтереси та рівень підготовки школярів. Перші (одне-два) заняття слід присвятити теоретичним проблемам курсу і роботі з правовими термінами, оскільки без знання термінології школярам важко буде орієнтуватися в змісті факультативу з правознав ства. Візьмемо, наприклад, факультативний курс «Найважливіші пам'ятки правової культури України». У ньому є велика кількість тер мінів, нових для учнів, зокрема «звичаєве право», «Руська правда», «Литовські статути», «універсали», «Конституція» тощо. Не оволодів ши ними, школярам важко буде засвоїти зміст самого курсу. Практика виробила такі форми факультативних загніть: лек ція, семінар, практикум, конференція, заняття в музеї, відвідання об'єкта вивчення. Можливе і проведення комбінованих занять ти пу: лекція і практикум, семінар і практикум, лекція і семінар. Із усіх форм факультативних занять учителі правознавства на дають перевагу лекції. Однак слухати дві академічні години лекцію, наповнену правовими термінами, насичену нормативно-правовими актами, школярам дуже важко, і не коленому учню це під силу. То му під час лекції слід використовувати наочність, технічні засоби, передбачати роботу з документами, розв'язувати завдання проблем ного характеру. За характером і змістом лекції бувають різні. Так, наприклад, в аналітичній лекції ґрунтовно аналізуються не тільки теоретичні проблеми, а й суттєві факти, без яких неможливо зробити виснов ки й узагальнення. Наприклад, лекція, присвячена цивільному за конодавству, де аналізуються усі питання, має таку структуру: позов, позовна заява, позивач, відповідач. Таке аналітичне викладання проблеми дозволить краще засвоїти її в цілому. Важливе місце на факультативному занятті повинно належати семінарським заняттям. На них слід проводити вивчення норма тивно-правових актів. Практикуми близькі за своїм характером до семінарів. Вони мо жуть бути загальними для всіх слухачів, або груповими, коли кож на група школярів отримає окреме завдання, або індивідуальними. Усе залежить від особливостей факультативного курсу і матеріалу, який має учитель. Так, загальним для всіх школярів може стати робота над «Кодексом законів про працю» або окремими його стат тями. Учням пропонується робота над главою «Праця молоді» чи «Трудовий договір». При груповому принципі проведення практикуму всі школярі розбиваються на групи, і кожна з них отримує своє завдання. На основі аналізу правових джерел нормативно-правових актів учням потрібно обґрунтувати свою позицію, зробити коментар, узагаль нення і висновки. Індивідуальні заняття проводяться в тому ви падку, якщо вчитель володіє великим і різноманітним матеріалом, наприклад, базою сучасного законодавства. Тоді в межах однієї га лузі учні можуть аналізувати і вивчати окремі її статті. Слід заз начити, що в роботі факультативу важливу роль повинні відігравати екскурсії, перегляд кінофільмів. Це активізує роботу учнів, підвищить їхній інтерес до цієї форми роботи. Звичайно, багато в чому рівень проведення факультативу залежить від підготовки вчи теля, його досвіду. Накопичення досвіду та відпрацювання мето дики проведення факультативних занять приходить поступово. На відміну від основного курсу правознавства, який забезпечений кількома підручниками та навчальними посібниками, факульта тив із правознавства не має свого методичного чи навчального ви дання. Тому вчитель-початківець може використати наші методич ні поради при організації такої форми роботи. Ще одним видом самостійної роботи учнів у рамках факульта тиву можуть бути учнівські дослідження. Вони будуються на основі аналізу правових джерел, нормативно-правових актів, монографій, наукової літератури. Мета таких досліджень - формування в учнів інтересу до юридичної науки, глибоких знань з обраної проблема тики і розвиток елементарних навичок дослідницької роботи. Не варто забувати і про таку перевірену форму роботи, як гурток юних правознавців. На відміну від факультативів, подібні гуртки зорієнтовані на індивідуальну роботу, на поглиблене вивчення пра вознавства з одночасним прищеплюванням навичок активної пра вомірної поведінки. Такі шкільні юридичні осередки не повинні бути занадто формалізовані і мають ґрунтуватися насамперед на інтересі, а не на примусі. Вони можуть навіть офіційно не називатися гурт ком, а проходити у вигляді постійного неформального позакласного спілкування учителя з передовими учнями. Для старшокласників можна запропонувати і таку форму робо ти, як гурток (об'єднання, загін) юних охоронців правопорядку. Не секрет, що значна частина молоді мріє про майбутню службу в міліції або інших правоохоронних органах. З їх числа можна створити об'єд нання, яке взяло б на себе (за допомогою дорослих) відповідальність підтримувати порядок у школі, водночас поглиблено вивчаючи основи правових знань, прийоми самооборони тощо. Правове виховання тут може успішно поєднуватися з військово-патріотичним. Так, зокрема, гурток правових знань є однією із основних форм позакласної роботи з правового навчання. Гурток організовується на добровільних засадах та на основі інтересу учнів до вивчення певної правової проблеми. Іноді гурток можна створювати за галузями права, виділивши кілька секцій. Якщо вчитель правознавства у себе в школі спробує створити такий гурток, то перше, на що він повинен звернути увагу, - це кількість членів гуртка. Гурток повинен об'єднувати не більше 12-15 учнів. Якщо бажаючих брати участь у роботі гуртка буде більше, то краще створити ще один гур ток, врахувавши фізіологічні особливості дітей. Роботу гуртка найкраще проводити відповідно до плану, в якому повинні бути враховані інтереси й побажання гуртківців. При ство ренні плану роботи гуртка вчителю слід звернути увагу й взяти за основу як колективні (засідання гуртка, правові вечори, екскурсії), так і індивідуальні форми роботи з членами гуртка (випуск стін газети, виготовлення наочних посібників). На першому засіданні гуртка на розгляд його членів виносяться та затверджуються не лише план його роботи і завдання, а і вносяться доповнення, обирається актив. Як підказує досвід позакласної роботи з правознавства, щоб ро бота в гуртку була невимушеною і творчою, необхідно підібрати його назву, девіз, емблему. Це згуртує його членів, створить своєрідну корпоративну культуру та правила поведінки, виконання яких до тримуватимуться усі. Щодо назви, то вона може бути різною. На приклад, «Правознавець», «Феміда» тощо. Ще одним аспектом життєдіяльності гуртка є популяризація йо го роботи, яка одночасно є його профорієнтацією. Це варто здій снювати шляхом періодичного випуску стінгазети гуртка. Остання повинна мати не тільки цікаві, а й змістовні рубрики: «Тематика роботи гуртка», «Подумай над правовими термінами», «Правовий кросворд», «Біографічні сюжети вчених правознавців», «Досягнення (нагороди) гуртківців», «Пам'ятні дати в історії права», «Найвідоміші правознавці нашого міста (району, села)», « Вітаємо перемож ців конкурсів (олімпіад)». Крім того, в газеті доцільно вміщувати емблему гуртка та його девіз. Підсумковим елементом роботи гуртківців є їх постійне заохо чення вчителем, дирекцією школи на загальних зібраннях. Подібною є методика створення учнівського наукового това риства з правознавства, мета якого полягає в допомозі школярам займатися науковою діяльністю, сприянні розвитку їхніх здібнос тей, підготовці пропагандистів правових знань. Слід наголосити, що до учнівського наукового товариства силою дітей залучати не варто, це мусить бути їхній добровільний вибір. Передусім, треба затвердити правила прийому до нього. З цією ме тою кожен новий член, який вступає до наукового товариства, му сить зробити свій «вступний внесок»: прочитати доповідь, напи сати реферат, наукову роботу тощо. Це дасть змогу виробити наукову дисципліну серед членів товариства, відібрати здібних до наукової роботи учнів і тих, хто бажає нею займатися, а також підтвердить невипадковість залучення до його лав нових членів, а рівність їх із «ветеранами». Назва, девіз, емблема наукового товариства з правознавства в школі також значно активізує роботу його членів. Досвід роботи і створення в школі наукового товариства з правознавства підказують, що його роботу варто одразу спрямовувати в кількох напрямах. Першим таким напрямом може стати лекційний. Суть його полягає в підготовці учнями за участю учителя чи відо мого правознавця міста (села) актуальної наукової роботи з подаль шим виступом із нею перед однолітками, учнями, батьками. Бібліографічний - другий напрям роботи товариства. Завданням членів товариства, які займаються в цьому напрямку, буде добір пра вової літератури до шкільної бібліотеки, правової бібліотеки вчи теля правознавства з короткою анотацією, а також спостереження; на новими надходженнями, проведення огляду статей у правових журналах, оформлення стенду «Новини права», вивчення життя та діяльності вчених-юристів. Цей напрям роботи дасть можливість бути обізнаним із усіма новинками в правовому житті країни, но-ними надходженнями правової наукової літератури. На значно вищому рівні у роботі учнівського наукового товариства .І правознавства повинен стояти дослідницький напрям його діяльності. До роботи в цьому напрямку слід залучати найкраще підго товлених дітей, здібних до написання наукових робіт. Причому за кінчені наукові роботи можна подавати на різноманітні конкурси, зокрема і до Малої академії наук. Учителю правознавства варто за лучати до керівництва дослідженнями школярів найбільш відомих юристів міста (села). Це додасть справжнього духу в наукових сту діях науковому товариству, значно підніме авторитет виконуваних робіт. Важливо, щоб учитель застосовував й організаційний напрям роботи товариства. Мета цього напрямку полягає у спілкуванні чле нів товариства з іншими учнями школи. Тому в учнівському науко вому товаристві з правознавства вчитель організовує масову роботу з його учасниками: екскурсії, правові дні (тижні, вечори), конфе ренції, зустрічі. Через цей напрям роботи товариство фактично по пуляризує свою діяльність. Високих результатів у правовій освіті та вихованні школярів можна досягти лише за умови оптимального поєднання навчальної роботи на уроках та позакласної навчально-виховної діяльності уч нів. Адже школи України мають значний досвід в організації такого виду роботи з правознавства. Можливо запропонувати кілька найпоширеніших форм поза класної роботи, які користуються популярністю в школах України. Цікавою формою роботи може стати юридичний турнір або КВК. Готуючись до нього, командам можна запропонувати розіграти на сцені певні ситуації, юридичну оцінку яким повинні будуть згодом дати їхні суперники, підготувати цікаві юридичні запитання для команди-суперниці. Серед конкурсів, що можуть бути запропоно вані, - конкурс капітанів, який можна провести у формі аукціону юридичних термінів або назв законів України (капітани по черзі називають термін або формулюють закон; той, хто перший не змо же продовжити своєрідну «перекличку», програє), конкурс, в якому командам пропонується прокоментувати певні відомі фрази з літе ратурних творів, що мають юридичний зміст. Для глядачів можна запропонувати конкурс, в якому треба назвати відомі їм фільми (лі тературні твори), присвячені діяльності міліції, інших правоохо ронних органів. Кожний вчитель, виходячи із власного досвіду, мо же запропонувати для такого турніру й інші завдання. Одним з ефективних засобів позакласної роботи є участь учнів у роботі відділень Малої академії наук. Учні готують наукові роботи з їх подальшим захистом. Тематика робіт щорічно пропонуєть-6л територіальними відділеннями МАН, однак цей перелік не є ви черпним, оскільки кожен учень може запропонувати власну тему, нас цікавить саме його. Важливо забезпечити науково-педагогіч ний супровід учнівських робіт на всіх етапах роботи: обрання теми (при цьому слід врахувати можливість доступу до відповідної літе ратури, одержання консультацій від науковців або практиків тощо), написання роботи, її рецензування, підготовки до захисту та розв'язання контрольних тестових завдань, що є складовою конкурсу ро біт МАН. При написанні робіт необхідно враховувати вимоги щодо їх оформлення (обсяг роботи, наявність наукового апарату - поси лань, бібліографії відповідно до «Вимог написання, оформлення і подання науково-дослідних робіт на Всеукраїнський конкурс-захист»). Значного поширення в школах України набуло проведення пра вових лекторіїв, до яких залучаються народні депутати України, депутати органів місцевого самоврядування, науковці, юристи - пракгики. Важливою умовою успіху таких лекторіїв є системність їх роботи, врахування специфіки аудиторії, вікових особливостей уч нів, ретельний підбір гостей. Бажано не обмежуватися лише читан ням лекцій, а й давати можливість учням поставити запитання лекторові, висловити власну думку. Запрошуючи лектора, необ хідно завчасно узгодити склад аудиторії (її вік, рівень підготовки тощо) та тему виступу, визначити регламент. Зустрічі з юристами можуть відбуватися не лише в школі, а й під час екскурсії до органів правосуддя, міліції тощо. Проте таку екс курсію слід ретельно готувати, щоб вона виявилася максимально корисною для учнів, а, з іншого боку, не створювала проблем для нормальної діяльності відповідних органів. Зокрема можна запро понувати поділити клас на невеликі групи школярів, які відвідають різні юридичні установи, а потім обміняються враженнями на своє рідній мікроконференції. Не слід приводити на судові процеси у масовому порядку учнів молодших класів, а ось відвідування групою (до 5 осіб) старшокласників-відмінників судового засідання, на яко му, скажімо, розглядається справа їхніх однолітків, може вияви тися дуже корисним. Якщо поблизу школи є вищий юридичний навчальний заклад, бажано налагодити з ним постійні творчі зв'язки. Йдеться не лише про відвідування «днів відкритих дверей», а й про періодичні, не-заформалізовані зустрічі школярів, студентів (бажано, з числа ви пускників школи) і викладачів-правознавців. Але найбільш ефективними є заходи, в яких можуть брати ак тивну участь самі діти. Це юридичні турніри, вікторини, брейн-ринги, дебати тощо. Можливе використання найрізноманітніших форм активізації учнів у позакласній роботі. При використанні відо мих із телевізійних передач форм не слід бездумно наслідувати їх зовнішню форму, структуру. Запозичивши ідею, важливо адапту вати її до наявних умов та можливостей. Найпростішою формою правової позакласної роботи є вікторини. У них можуть брати участь учні різних класів (від молодших - до випускних) відповідно до віку та рівня умінь складати запитання. Важливо забезпечити кваліфіковане та об'єктивне суддівство, рівні можливості для учас ників вікторини. Форми їх проведення можуть бути різні. Це й усна вікторина з активною участю всіх бажаючих школярів, і проведен ня вікторини шляхом вивішування газети із завданнями та резуль татами відповідей упродовж певного проміжку часу. Читацькі кон ференції та диспути теж відіграють важливу роль у вивченні курсу. Правову освіту та виховання не слід обмежувати роботою лише з учнями старших класів. Ця активність має розпочинатися вже у молодшій школі. І до проведення цієї роботи бажано залучати стар ших школярів. Так, учні 9-11 класів можуть проводити в молод ших класах ігрові заняття з вивчення прав людини та дитини. При цьому можна використати елементи лялькового театру, звертання до відомих дітям казок (запропонувати, наприклад, з'ясувати, які права казкових героїв порушені і як їх можна поновити та захис тити). Так само старші учні можуть стати організаторами конкурсів малюнків та інших творчих робіт («Мої права», «Я і закон» тощо). Позакласна робота з правознавства має проводитися у тісному зв'язку з організацією роботи шкільного самоврядування. Так, у складі шкільних учнівських рад можуть бути створені спеціальні юридичні (правові) комісії, завданням яких є надання юридичної допомоги учням, зокрема консультацій щодо стосунків з батьками, однолітками, відносин з державними органами. Зрозуміло, що створення такого органу можливе здебільшого лише за участю учнів, які вивчають право поглиблено, мають достатній рівень підготовки, а також за умови постійного керівництва та допомоги з боку вчителя правознавства або залучених юристів (це можуть бути батьки, ви пускники школи тощо). Крім того, цей орган може взяти на себе розробку необхідних матеріалів, що регламентують роботу шкіль них органів самоврядування, забезпечення їх відповідності чинному законодавству України. Слід також сприяти залучанню учнів до участі у різноманітних конкурсах, які проводяться правозахисними організаціями. Так, вже кілька років поспіль Міжнародний центр прав людини прово дить конкурс учнівських творів-есе з прав людини. Цим самим ко мітетом та Харківським центром прав людини проводиться конкурс творчих робіт учнів молодших та середніх класів (1-8) з прав лю дини. Ці вікторини оголошено Дитячим фондом України. Новою цікавою формою роботи є проведення дистанційних олімпіад із правознавства з використанням можливостей електронної пошти. Організація позакласної роботи з правознавства є однією з важ ливих складових нової освіти та виховання, її проведення значно підвищує інтерес учнів до вивчення правознавства, є чинником ус пішного оволодіння правовими знаннями та навичками.

Форми наукових досліджень

Форми наукових досліджень і участь учителів правознавства в їх проведенні Утвердження добрих традицій і пошуки нових, досконалих форм складання правознавства в школі — це і є дослідницька діяльність, у якій виявляється творчість учителя правознавства, а давно відо мо, що саме у творчості - його зростання. Учитель правознавства в школі — це активний борець із консерватизмом та формалізмом і водночас непримиренний супротивник безпідставних новацій. Бу си таким має кожен сучасний учитель правознавства, і до цього слід готуватися випускникові педагогічного інституту. Є кілька форм наукових досліджень, в яких участь учителів правознавства не тільки можлива, а й необхідна, оскільки є корисною для них. Першою такою формою є цілеспрямоване спостереження за процесом освоєння учнями програмового матеріалу з правознавства; другою — вивчення позитивного досвіду колег учителів-правознавців; третьою - участь у проведенні експерименту. Спостереження за тим, як учні на уроках правознавства оволодівають програмним матеріалом, - найпростіша форма досліджень, доступна і конче потрібна кожному вчителю правознавства, оскіль ки йому небайдуже, як учні засвоюють вимоги навчальної програми .І правознавства, чи встигають вони набувати необхідних умінь і навичок, інакше кажучи, наскільки успішно йде навчальний процес під його керівництвом. Дані таких спостережень дозволять учите лю правознавства своєчасно усувати недоліки. Мета спостереження може бути різною. В одних випадках до цільно поставити питання про ступінь засвоєння правових понять чи рівень правових знань, в інших - виникає потреба виявити вмін ня виділяти учнями головне в прочитаному матеріалі. У ході спос тереження на уроках учитель правознавства здійснює фіксацію від повідей учнів на його запитання, аналізує учнівські роботи — шкільні, домашні, контрольні, самостійні, тестові та ін. Результати спос тережень ретельно аналізуються, узагальнюються. На їх основі роб ляться висновки, які вкажуть на шляхи вдосконалення викладання правознавства у подальшій роботі вчителя. Важливо, щоб цю форму наукових досліджень учителі право знавства використовували протягом перших 5 років роботи в шко лі. Це дасть змогу уникнути помилок на першому етапі роботи вчи теля в школі. Значно вищою формою наукових досліджень є вивчення передо вого досвіду викладання правознавства колег-учителів. Метою та кого дослідження є вивчення, оцінка, узагальнення і поширення того нового, ефективного, що спостерігається в практиці викла дання правознавства. Причому можна вивчати як досвід одного вчителя, так і практику навчання діяльності вчителів школи, мі ста, області, вчителів-новаторів нашої країни. Об'єктом дослідження можуть бути або вся система викладання правознавства, або окремі її компоненти. Як правило, вивчення пе редового досвіду складається з трьох основних етапів (залежно від їх важливості): 1) спостереження над роботою вчителя право знавства або групою вчителів; 2) узагальнення набутих спосте режень; 3) поширення осмисленого досвіду у класах, в яких викла дає педагог, тобто впровадження його в практику діяльності вчителя або вчителів школи, міста, району, області. Зазначимо, що спостереження здійснюється безпосередньо на уроках. При цьому відомості для вивчення досвіду вчителя можна взяти з аналізу пись мових робіт учнів. Крім того, в осмисленні передового досвіду знач ну допомогу може надати сам учитель-новатор, розповівши про те, як він організовує процес навчання. На нашу думку, здобуті матеріали варто обговорити на засіданні методичних об'єднань чи методичних секцій і лише після цього ре комендувати для використання колегам-учителям школи. Наступною важливою формою підвищення кваліфікації учителя правознавства, як уже зазначалося вище, може стати його участь у проведенні науковцями чи ним самим експерименту. На початку експерименту складається програма, висувається гіпотеза (наукове припущення) ефективного навчання школярів, потім добирається необхідний дидактичний матеріал і програма його впровадження в навчальний процес. Для проведення експерименту обирається клас або два класи, де й здійснюється спостереження за новою методи кою чи методами викладання правознавства. Безпосередня участь учителя в експерименті збагачує його теоре тично і практично, зосереджує увагу на особливостях учительської майстерності, робить його уважним до раціональних й ефективних методів та прийомів навчання, крім того4, вчить бути самокритич ним до себе та своїх новітніх ідей. Курс «Методика викладання правознавства в школі», який ви кладається у вищих педагогічних навчальних закладах, передбачає залучення майбутніх учителів правознавства до участі в науковій роботі, її слід проводити у процесі оволодіння цим навчальним пред метом. Результати необхідно оголошувати на практичних заняттях чи наукових конференціях. Робота такого характеру може з успіхом здійснюватися також і в наукових гуртках навчального закладу.

Мета, завдання, особливості курсу "Правознавство"

Мета, завдання, особливості курсу Мета навчальної дисципліни «Методика викладання правознав ства в школі» полягає не тільки в сприянні поглибленню знань май бутнього вчителя з теорії цієї науки, а й в ознайомленні з найефек тивнішими новими формами організації навчального процесу з правознавства, найдоцільнішими методами та прийомами навчан ня школярів правознавству на сучасному етапі розвитку школи. Особливість цього курсу полягає в тому, що його предметом є методика викладання правознавства. Перед тими, хто вивчає «Методику викладання правознавства в школі», постає низка завдань, які слід реалізувати в процесі нав чання, а саме: 1) усвідомити вимоги шкільних програм з курсу правознавства; 2) зрозуміти структуру шкільних підручників з право знавства; 3) засвоїти теоретичні основи методики в обсязі запропонованого курсу; 4) ознайомитися з практикою роботи вчи телів правознавства, звернути увагу на передовий досвід учителів країни; 5) навчитися добирати конкретні методи та прийоми нав чання, дидактичний матеріал до кожного розділу шкільного курсу; 6) уміти формувати навчально-методичну базу з предмета, правову біб ліотеку та навчальний клас, а також використовувати нормативно-правові акти та кодекси на уроках правознавства; 7) добирати наочність та технічні засоби навчання при підготовці до уроків правознавства; 8] засвоїти теоретичні основи сучасного уроку правознавства та методику проведення нетрадиційних уроків правознавства тощо. Реалізацію завдань цього курсу регламентує програма, яка міс тить такі розділи: «Сучасна система шкільної правничої освіти в Україні», «Форми організації навчання учнів правознавству», «Ме тоди навчання», «Етапи навчання учнів у школі правознавству», «Використання нормативно-правових актів та кодексів на уроках правознавства», «Формування у школярів знань, навичок та умінь на уроках правознавства», «Наочність на уроках правознавства», «Технічні засоби навчання на уроках правознавства», «Урок право знавства в сучасній школі та методика його проведення», «Між-предметні зв'язки на уроках правознавства», «Правове виховання учнів у процесі навчання», «Навчально-методична база вчителя правознавства», «Шкільна правова бібліотека», «Перевірка і оцінювання знань та умінь учнів на уроках правознавства» тощо.

Методика викладання правознавства в школі як педагогічна навчальна дисципліна та практика роботи вчителя. Предмет «Методики викладання правознавства в школі» як педагогічної науки

Щоб успішно навчати дітей правознавству в школі, майбутньо му вчителю треба вміти: по-перше, визначати зміст навчання; по-друге, мати матеріали для роботи з учнями; по-третє, розробити методи та прийоми викладання предмета. Зміст навчання дітей правознавству визначають програми право вих курсів. У них подано перелік того, чому слід навчати учнів, і якого результату треба досягти. Учитель правознавства на цей ас пект мусить звернути особливу увагу. Він повинен навчати тому, що вимагає програма предмета. Прослухавши весь курс, учні повин ні вміти орієнтуватися в системі законодавства, користуватися дже релами права під керівництвом учителя, аналізувати зміст право вих документів; володіти елементарною правовою термінологією; зв'язано й логічно викладати матеріал із правових проблем; вико ристовувати правову літературу, складати тези, конспекти, готу вати короткі доповіді та виступати з ними, рецензувати, доповнювати інших учнів; брати участь в обговоренні, дискусії, аргументовано висловлювати свою думку, робити висновки; застосовувати правові знання для пояснення фактів навколишнього життя, керуватися у своїй поведінці вимогами моральних та правових норм. Наповнення змісту навчання конкретними навчальними мате ріалами представлено в підручниках з правознавства, правових дже релах, хрестоматії, посібниках. Рекомендації і вказівки щодо того, як працювати на уроках пра вознавства з різноманітними правовими джерелами, навчально-методичною літературою, які методи та прийоми раціонально вико ристовувати в навчальному процесі для досягнення освітньої і виховної мети, викладаються у цьому навчальному посібнику та ін ших посібниках для вчителів. Саме усе це, а саме зміст навчання, втілення його у підручниках і форми організації навчального процесу з курсу правознавства до сліджує навчальна дисципліна «Методика викладання правознав ства в школі». Слід зазначити, що навчальну дисципліну «Методика викла дання правознавства в школі» насамперед треба розглядати як педа гогічну дисципліну, оскільки предметом її дослідження є процес оволодіння правовими знаннями в умовах навчання дітей у школі. Це означає, що в центрі її уваги лежить навчання (процес оволодін ня), яке разом із вихованням становить зміст педагогіки. Але ос кільки йдеться про процес оволодіння правовими знаннями, то нав чальна дисципліна «Методика викладання правознавства в школі», будучи педагогічною наукою, розробляє теорію викладання саме пра вознавства (тобто процес навчання правознавству). Теорія викладання правознавства формується на основі дослід ження закономірностей навчального процесу, його місця у навчанні дітей, застосування організаційних форм (методів, прийомів) у вик ладанні. Узагальнені дані про способи навчання дітей правознав ству становлять теоретичну базу методики. Ґрунтуючись на тео ретичних засадах, навчальна дисципліна «Методика викладання правознавства в школі» висуває вимоги до того, чим повинен керу ватися вчитель правознавства, що йому брати з методичного ар сеналу для практичного здійснення пізнавальної діяльності учнів і досягнення виховної мети навчання. Саме тому ми можемо констатувати, що навчальна дисципліна «Методика викладання правознавства в школі» складається із двох частин. Перша частина - теоретична - встановлює місце і завдання викладання правознавства в школі, формулює наукові основи ме тодики, розглядає еволюцію виникнення і розвитку правових ме тодів навчання, визначає структуру і форми організації навчального процесу зі шкільного курсу правознавства за відповідною програмою, опрацьовує наукові вимоги до підручників і навчальних посіб ників зі шкільного курсу правознавства. Друга частина навчальної дисципліни «Методика викладання правознавства в школі» - практична, і саме вона пропонує конкрет ні методи, прийоми навчання правознавству і розкриває «механіку» впровадження їх у життя школи, тобто становить «технологію» вчи тельської праці. Зазначимо, що обидві ці частини складають єдине ціле, вони невід'ємні одна від одної. Теоретичні засади методики і конкретні способи викладання формуються у шкільній практиці. На ній же вони перевіряються й апробуються, тобто схвалюються. Методика спирається на виві рений досвід, бере на озброєння позитивне, враховує і негативне, адже воно теж повчальне. Зрозуміло, методика залучає до свого арсе налу лише найдоцільніші методи і прийоми навчання, за потреби вносячи корективи в свою теорію. Отже, таким чином, «Методика викладання правознавства в школі» - це педагогічна наука, що визначає теоретичні засади нав чання правознавству учнів загальноосвітньої школи І-ІП ступенів і рекомендує вчителям найефективніші методи і прийоми вдоскона лення навчання правознавству школярів, формує в учнів наукове уявлення про право. У формуванні наукової бази предмета «Методика викладання правознавства в школі» беруть участь не тільки науковці. Активними дослідниками незвіданих стежин, дієвими помічниками вчених у пе ревірці нових ідей виступають учителі, їхня навчальна робота. Щоб успішно навчати дітей правознавству в школі, майбутньо му вчителю треба вміти: по-перше, визначати зміст навчання; по-друге, мати матеріали для роботи з учнями; по-третє, розробити методи та прийоми викладання предмета. Зміст навчання дітей правознавству визначають програми право вих курсів. У них подано перелік того, чому слід навчати учнів, і якого результату треба досягти. Учитель правознавства на цей ас пект мусить звернути особливу увагу. Він повинен навчати тому, що вимагає програма предмета. Прослухавши весь курс, учні повин ні вміти орієнтуватися в системі законодавства, користуватися дже релами права під керівництвом учителя, аналізувати зміст право вих документів; володіти елементарною правовою термінологією; зв'язано й логічно викладати матеріал із правових проблем; вико ристовувати правову літературу, складати тези, конспекти, готу вати короткі доповіді та виступати з ними, рецензувати, доповнювати інших учнів; брати участь в обговоренні, дискусії, аргументовано висловлювати свою думку, робити висновки; застосовувати правові знання для пояснення фактів навколишнього життя, керуватися у своїй поведінці вимогами моральних та правових норм. Наповнення змісту навчання конкретними навчальними мате ріалами представлено в підручниках з правознавства, правових дже релах, хрестоматії, посібниках. Рекомендації і вказівки щодо того, як працювати на уроках пра вознавства з різноманітними правовими джерелами, навчально-методичною літературою, які методи та прийоми раціонально вико ристовувати в навчальному процесі для досягнення освітньої і виховної мети, викладаються у цьому навчальному посібнику та ін ших посібниках для вчителів. Саме усе це, а саме зміст навчання, втілення його у підручниках і форми організації навчального процесу з курсу правознавства до сліджує навчальна дисципліна «Методика викладання правознав ства в школі». Слід зазначити, що навчальну дисципліну «Методика викла дання правознавства в школі» насамперед треба розглядати як педа гогічну дисципліну, оскільки предметом її дослідження є процес оволодіння правовими знаннями в умовах навчання дітей у школі. Це означає, що в центрі її уваги лежить навчання (процес оволодін ня), яке разом із вихованням становить зміст педагогіки. Але ос кільки йдеться про процес оволодіння правовими знаннями, то нав чальна дисципліна «Методика викладання правознавства в школі», будучи педагогічною наукою, розробляє теорію викладання саме пра вознавства (тобто процес навчання правознавству). Теорія викладання правознавства формується на основі дослід ження закономірностей навчального процесу, його місця у навчанні дітей, застосування організаційних форм (методів, прийомів) у вик ладанні. Узагальнені дані про способи навчання дітей правознав ству становлять теоретичну базу методики. Ґрунтуючись на тео ретичних засадах, навчальна дисципліна «Методика викладання правознавства в школі» висуває вимоги до того, чим повинен керу ватися вчитель правознавства, що йому брати з методичного ар сеналу для практичного здійснення пізнавальної діяльності учнів і досягнення виховної мети навчання. Саме тому ми можемо констатувати, що навчальна дисципліна «Методика викладання правознавства в школі» складається із двох частин. Перша частина - теоретична - встановлює місце і завдання викладання правознавства в школі, формулює наукові основи ме тодики, розглядає еволюцію виникнення і розвитку правових ме тодів навчання, визначає структуру і форми організації навчального процесу зі шкільного курсу правознавства за відповідною програмою, опрацьовує наукові вимоги до підручників і навчальних посіб ників зі шкільного курсу правознавства. Друга частина навчальної дисципліни «Методика викладання правознавства в школі» - практична, і саме вона пропонує конкрет ні методи, прийоми навчання правознавству і розкриває «механіку» впровадження їх у життя школи, тобто становить «технологію» вчи тельської праці. Зазначимо, що обидві ці частини складають єдине ціле, вони невід'ємні одна від одної. Теоретичні засади методики і конкретні способи викладання формуються у шкільній практиці. На ній же вони перевіряються й апробуються, тобто схвалюються. Методика спирається на виві рений досвід, бере на озброєння позитивне, враховує і негативне, адже воно теж повчальне. Зрозуміло, методика залучає до свого арсе налу лише найдоцільніші методи і прийоми навчання, за потреби вносячи корективи в свою теорію. Отже, таким чином, «Методика викладання правознавства в школі» - це педагогічна наука, що визначає теоретичні засади нав чання правознавству учнів загальноосвітньої школи І-ІП ступенів і рекомендує вчителям найефективніші методи і прийоми вдоскона лення навчання правознавству школярів, формує в учнів наукове уявлення про право. У формуванні наукової бази предмета «Методика викладання правознавства в школі» беруть участь не тільки науковці. Активними дослідниками незвіданих стежин, дієвими помічниками вчених у пе ревірці нових ідей виступають учителі, їхня навчальна робота.