Розвиток творчих здібностей
Розвиток у школяра самостійності, здатності до
самоорганізації, саморозвитку, самовиховання, самоосвіти – це одне з
першочергових завдань сучасної школи. Школа повинна підтримати, захистити
дитину, озброїти механізмами, технологіями розробки життєвих стратегій,
спрямованих на формування гармонійної компетентної, конкурентоспроможної
особистості, яка вміє творчо розв’язувати проблеми, вміє повноцінно жити у
новому світі, адекватно реагувати на зміни, постійно самовдосконалюється,
намагається змінити на краще своє життя та життя своєї країни. А це залежить
від тих додаткових якостей, які ми зараз називаємо компетентностями. Важливим
результатом якості навчально-виховного процесу має бути оволодіння кожним учнем
ключовими компетенціями. Посилення компетентнісної спрямованості, як
зазначається у Державному стандарті початкової освіти, створює передумови для
індивідуалізації та диференціації навчання, запровадження особистісно орієнтованих
педагогічних технологій, формування соціальної, комунікативної, комп’ютерної та
інших видів компетенцій учнів, поглиблення їх практичної і творчої діяльності.
Компетентнісний підхід до організації навчально-виховного процесу на перше
місце ставить не поінформованість учня, а вміння на основі знань вирішувати
проблеми, які виникають у різних ситуаціях. Розглянемо основні поняття.
Компетентність – це загальна здібність особистості, що ґрунтується на знаннях,
досвіді, цінностях, схильностях, набутих завдяки навчанню; це досвідченість у
певній галузі, якомусь питанні; повноважність, повноправність у розв’язанні
якоїсь справи; поінформованість, обізнаність; авторитетність; коло повноважень
(прав, обов’язків) певного органу чи посадової особи, установлених статутом
установи, закладу. У суспільстві знань компетентність є передумовою успішної
самореалізації особистості, спроможної приймати ефективні рішення, адекватно
реагувати на особистісні й соціальні виклики. У 2004 році робоча група
Організації економічного співробітництва і розвитку відмітила, що
компетентність члена сучасного суспільства має складну структуру, в якій
виокремлюються ключові, галузеві і предметні складові. Ключові компетентності
мають бути сформовані до закінчення школи і мають складати основу для подальшої
освіти як частини навчання упродовж життя. Вони мають бути гнучкими, щоб їх
можна було застосовувати у багатьох ситуаціях і контекстах, а також
поліфункціональними, тобто такими, які б слугували досягненню багатьох цілей,
розв’язанню проблем різних типів та виконанню різних завдань. Відповідно до
рекомендацій робочої групи виокремлюються вісім галузей, що складають загальні
(базові, ключові) компетентності: 1) комунікація рідною мовою; 2) комунікація
іноземною мовою; 3) математична грамотність та базова предметна компетентність
у природничих науках і технології; 4) комп’ютерна компетентність; 5) уміння
навчатися у навчанні; 6) міжособистісні і громадянська компетентність; 7)
підприємницька компетентність; 8) культурна компетентність. Таким чином,
формування ключових компетентностей особистості розглядається як місія системи
загальної середньої освіти у суспільстві знань та передумова самореалізації
особистості у суспільстві, й одночасно як спроможність ефективно вчитися
упродовж життя. Усі вісім компетентностей є важливими для успішного навчання у
вищих навчальних закладах. Під загальною навчальною компетентністю розуміють
здатність особистості адекватно сприймати та обробляти інформацію, логічно
мислити, осягати сутність зв’язків між явищами та об’єктами дійсності. Саме це
визначає адекватне реагування людини на проблеми і виклики життя і, зрештою,
здатність приймати адекватні рішення й адаптуватися до навколишнього
середовища. Рівень володіння цією компетентністю визначає успіх особистості у
будь-якій інтелектуальній і практичній діяльності. Вона є компетентністю більш
високого рівня, ніж спеціальні чи предметні компетентності, які особистість
виявляє у конкретній сфері, наприклад, у математиці, музиці тощо. Ця
компетентність набувається, використовується і вдосконалюється кожною людиною
особисто через активні форми діяльності, і відтворюється в універсальних
інтелектуальних операціях (аналіз, синтез, узагальнення, абстрагування тощо).
Вона формується у людини поступово, як результат сукупного надбання знань,
досвіду, здібностей і ціннісних орієнтацій особистості. Тобто учень починає
набувати її ще в школі завдяки навчально-пізнавальній діяльності, формуванню
ставлення до різних видів діяльності, і продовжує удосконалювати її в процесі своєї
життєдіяльності, набуваючи різноманітний життєвий досвід і виробляючи ціннісні
життєві орієнтири. Одну із перших спроб осмислення в європейському контексті
завдань освіти як формування в учнів духовної, політичної, економічної,
соціальної компетенції здійснив Борис Чижевський. Навчальна діяльність у
кінцевому результаті повинна не просто дати людині суму знань, а й сформувати
комплекс компетенцій. Компетенцію було визначено як „загальну здатність, що
базується на знаннях, досвіді, цінностях, здібностях, набутих завдяки
навчанню”. Компетенції являють собою комплексні, складні, інтегративні вміння.
Часто можна зустріти людей, що володіють широкими знаннями, але не вміють
мобілізувати їх відповідним чином у потрібний момент. Тому бути компетентним не
означає бути вченим або освіченим. Компетенція не може бути ізольована від
конкретних умов її реалізації. У процесі вивчення окремих предметів певної
галузі формуються предметні компетенції. Предметна компетенція – це здатність
учня застосовувати сукупність знань, умінь і навичок із певної галузі знань
відповідно до життєвої ситуації. На відміну від традиційного оволодіння
знаннями, компетенція – здатність діяти на основі отриманих знань і умінь.
Предметні компетенції складають основу для формування ключових компетентностей.
Ключова компетентність – здатність учня здійснювати складні поліфункціональні,
предметні, культуродоцільні види діяльності. Кожна з таких компетентностей
передбачає засвоєння учнем не окремих не пов’язаних один з одним елементів
знань і вмінь, а оволодіння комплексною процедурою , у якій для кожного
виділеного напряму існує відповідна сукупність освітніх компонентів.
Компетентнісний підхід до навчання - це спрямованість навчально-виховного
процесу на формування і розвиток в учнів ключових і предметних компетентностей,
необхідних для діяльності у сучасному суспільстві. Компетентнісний підхід
покликаний подолати прірву між освітою і вимогами життя, утвердити свободу
вибору, отримувати творчий продукт, опиратися на життєвий досвід, здійснювати
проектну діяльність. Українські вчені визначили такі ключові компетентності:
уміння вчитися (самоосвітня), здоров’язберігаюча (психофізіологічна), загально–
і полікультурна, громадянська (суспільно-правова), підприємницька (основи
економічної культури), соціальна, інформаційна, комунікативна. Кожна ключова
компетентність дає учням „ключ” для розв’язання широкого кола навчальних і
життєвих завдань, тому вони формуються на міжпредметній основі. Компетентнісний
підхід передбачає особистісно-діяльнісне навчання, заохочуючи учнів. Основні
ознаки ключових компетентностей: § поліфункціональність (дозволяють вирішувати
різноманітні проблеми повсякденного професійного чи соціального життя); §
надпредметність і міждисциплінарність (можуть бути застосовані не тільки у школі,
а й на роботі, у сім’ї, у політичній сфері); § багатомірність (уключають
розумові процеси, інтелектуальні вміння, творчі відкриття); § зумовлюють
потребу в інтелектуальному розвитку (абстрактне мислення, критичне мислення,
само рефлексія, визнання власної позиції, самооцінка). У формуванні ключових
компетентностей на різному змісті необхідно забезпечити: - чітке усвідомлення
дитиною мети роботи; - мотивацію на одержання виховного результату; -
оволодіння загально навчальними уміннями і навичками; - рефлексію своїх
досягнень; - можливість використання одержаних знань і умінь для розв’язання
різних типів навчальних і життєвих задач (серед яких обов’язково є творчі); -
набування індивідуального досвіду завершеної справи; - успішної співпраці у
різних групах, для виконання комплексних завдань (наприклад, участь у проектах,
творчих роботах, виставках, громадських дорученнях тощо), які вимагають
застосування різноманітних компетентностей, фізичної і вольової готовності до
продуктивної праці; - навчання дітей приймати рішення, спираючись на знання,
досвід, елементарне прогнозування. Самоосвітня компетентність формується у
процесі навчання та виховання школярів. Суспільно-правова (громадянська)
компетентність учня є основою його активної громадянської позиції, здатності до
самореалізації в суспільно-політичному житті. Комунікативна компетентність
забезпечує знання та вміння об’єктивного сприйняття оточуючих, вибору
адекватного стилю й тону спілкування, емоційної реакції на переживання інших
людей, урахування особливостей особистості та психологічного стану
співрозмовника. Комунікативна компетентність – це вміння спілкуватися.
Полікультурна (загальнокультурна) компетентність забезпечує оволодіння
досягненнями культури, оцінювання творів літератури та мистецтва, формування
загальнолюдських цінностей. Інформаційна компетентність –уміння добувати,
опрацьовувати та використовувати інформацію з різних джерел, володіння
інформаційними технологіями. Психофізіологічна (здоров’язберігаюча)
компетентність – усвідомлення своїх психофізіологічних особливостей, уміння
зберігати та зміцнювати здоров’я, підтримувати на належному рівні фізичний стан
і забезпечувати досконалість свого зовнішнього вигляду. Всі ці види
компетентностей передбачають наявність ініціативи, організаторських здібностей,
високої свідомості та здатності адекватно оцінювати свої дії. Тому освітянам
потрібно корегувати зміст, технології організації навчально-виховного процесу
відповідно до вимог та потреб сьогодення. Самоосвітня компетентність є однією з
ключових компетентностей, що формуються у процесі навчання та виховання
школярів. Систематично залучаючи дітей до навчально-пошукової розумної
самоосвітньої діяльності можна сформувати такі важливі якості, як творчість,
оригінальність, самостійність у судженнях та оцінках. Слід виділити 4 основні
напрямки навчальної самоосвітньої діяльності: 1) організаційний (уміння
визначати мету, обирати засоби її досягнення, контролювати відповідність дії
плану та цілям, організовувати діяльність у колективній роботі); 2) практичний
(використовувати ТЗН, працювати з довідковою літературою, відео матеріалами,
комп’ютером та ін.); 3) інтелектуальний (бачити проблеми, обирати об’єкт
досліджень, систематизувати ідеї); 4) психологічний ( докладати вольових зусиль
для подолання труднощів, усвідомлювати свій мотив, аналізувати та оцінювати
ситуацію). Аспекти організації самоосвітньої діяльності Перший аспект даної
роботи це організація спеціальної самоосвітньої навчальної діяльності на
уроках.
